Змушений визнати, що не дотримав власного слова не критикувати нову владу хоча би перших місяць-два — аж надто невиразними, сумнівними і незрозумілими були її дії. Хоча доводилось стримуватись, адже в спадщину новому уряду та новій більшості в парламенті дісталась катастрофічна економіка, зруйнована сфера суспільних відносин, розвалена політична система. Наприкінці лютого я зробив запис в Фейсбуці про те, що основними завданнями влади у короткостроковій перспективі є Крим, формування уряду та інтеграція Майдану в систему управління державою.

Минуло сто днів нової влади. Крим втрачено. Уряд сформовано вкрай невдало (уже були і гучні відставки, і гучні скандали, і нищівна критика про корупційність системи призначень та дій новопризначених посадовців т.п.), однією з причин чого стали неготовність і невміння нової влади налагодити прямий конструктивний діалог з Майданом (революційним суспільством України). Призначення в уряд кількох активістів Майдану зараз виглядає більше як спроба підкупити його, ніж інтегрувати у систему державного управління.

Призначення міністра закордонних справ України відбувалось навіть за більш складних обставин: новообернена Конституція України надає Президенту України право вносити на розгляд і затвердження Верховною Радою кандидатуру міністра закордонних справ України. Тому було обрано таку правову логіку, що виконуючий обов’язки Президента внесе на розгляд Верховної Ради кандидатуру для призначення на посаду виконуючого обов’язки міністра закордонних справ. Можна було б змиритися з цим (зрештою за обставин падіння режиму Януковича було «не до жиру» ідеальних юридичних рішень), якби усі наступні кроки у цьому напрямку не стали ще менше бездоганними.

Революційна країна за небездоганною політико-правовою процедурою з незрозумілими критеріями отримала міністра закордонних справ у юридично неповноцінному статусі виконуючого обов’язки. Це позбавляє його права здійснювати певну кількість важливих функцій, наприклад, вносити на розгляд Президента України подання з кадрових питань (призначення на посади, присвоєння дипломатичних рангів тощо).

Між тим, новопризначений в.о міністра міг би знівелювати пікантність ситуації, якби від початку зосередився винятково на питаннях протидії агресії Росії, заявивши, що у внутрішньому розвитку дипслужби він вбачає своєю роллю підготувати міністерство закордонних справ України до люстрації та структурної реформи, яку має провести новообраний Президент (за Конституцією України сфера зовнішніх зносин є компетенцією саме Президента України).

Першочерговим завданням нового виконуючого обов’язки міністра закордонних справ України було створити необхідне міжнародне тло, яке у комплексі з іншими заходами оборонного відомства і спецслужб, дозволило б стримати російську агресію в Криму. Що сталося в реальності — ми знаємо. Пам’ятаємо також, що за усю ганьбу «кримської кампанії», яка щоправда і на щастя закінчилася без людських жертв, посадою розплатився виконуючий обов’язки міністра оборони адмірал Тенюх, як виявилось, єдиний представник нової влади з чітким уявленням про честь. Міністерство закордонних справ України не змогло організувати масовий приїзд до Криму іноземних дипломатів, міжнародних представників і спостерігачів, розгорнути інформаційну кампанію, яка б викликала в країнах-партнерах нашої держави резонанс, несприйняття і критику, на тому ж рівні, що спричинило поширення Росією нестабільності на Схід і Південь України. Безперечно, що це непрості завдання, але є підстави вважати, що міністерство закордонних справ, за винятком професійних і чітких дій представника при ООН, просто не займалось цими питаннями. Та і як можна було мобілізувати роботу українських диппредставництв закордоном, якщо нове керівництво міністерства заходилося відкликати з посад українських послів? Але про це згодом.

Ще один «МЗС-івський» нюанс кримської катастрофи. В ЗМІ повідомлялося, що з Криму на материкову Україну повернулося 20-30 відсотків особового складу підрозділів морської піхоти та 10-15 відсотків з інших військових підрозділів та співробітників СБУ. Але про що мало хто знає і взагалі ніхто не говорить — в Сімферополі діяло і представництво МЗС України. Його керівник відкрито підтримав сепаратистів, а на територію України не повернувся жоден співробітник. МЗС України скромно промовчало про долю цих людей, а також про те, а що ж керівництво відомства зробило для захисту свого майна, працівників та інтересів в Криму? Може хоч службове розслідування провели щодо того, а хто ж рекомендував і призначав на посади зрадників, адже до сьогодні фактів переходу дипломатів на сторону ворога на території своєї держави ще не було? Може прийняли рішення про те, а як же в подальшому надаватимуться послуги громадянам України, які мешкають в Криму? Може хоча б формально розформували і закрили ганебне представництво МЗС в Сімферополі, що, наприклад, оперативно зробила Держприкордонслужба з нефункціонуючими в Криму пунктами перетину кордону?.. На жаль, усе це риторичні питання.

Вже після рішення Державної думи РФ, яким схвалювалося застосування сили на території України, для будь-якого притомного професіонала не було іншого виходу, як назвати Росію агресором. На початку березня окупанти штурмували наші військові частини, а Україна фактично опинилася у стані війни з Російською Федерацією, і це вже точно вимагало адекватних дій та рішень з боку МЗС України.

Російського посла в Україні не було з січня. А МЗС України після невиправдано довгих вагань відкликало «для консультацій» посла України в РФ в самому кінці березня. Пізніше, впродовж квітня-травня, з Росії були відкликані близько 70 співробітників МЗС України та членів їх сімей (росіяни евакуювали своїх взимку). Складається враження, що Україна не відчула у зв’язку з цим особливих змін в стосунках з Російською Федерацією. Але насправді принциповим є інше питання: чи потрібні нам дипломатичні відносини з державою-окупантом взагалі?

МЗС України впродовж 100 днів не дало відповідь на головне питання сучасного міжнародного становища України: статус відносин з Росією. В МЗС, а отже і в держави загалом, немає також і комплексного плану протидії Росії, врегулювання питань, пов’язаних з анексією Криму, підтримкою з боку Росії терористичних організацій та сепаратистських рухів в Україні. Результат — поширення зони нестабільності та десятки загиблих цивільних і військовослужбовців. Натомість коридорами МЗС України ширяться дискусії, а чи не вплине розрив дипвідносин з Росією чи запровадження проти неї санкцій на поставки туди української продукції… Хочеться запропонувати керівництву МЗС України у повному складі провести виїзне засідання колегії міністерства в Слов’янську. Можливо тоді українські дипломати нарешті зрозуміють ціну своїй бездіяльності та співробітництва з Російською Федерацією.

МЗС України впродовж 100 днів не дало відповідь на головне питання сучасного міжнародного становища України: статус відносин з Росією. В МЗС, а отже і в держави загалом, немає також і комплексного плану протидії Росії, врегулювання питань, пов’язаних з анексією Криму, підтримкою з боку Росії терористичних організацій та сепаратистських рухів в Україні. Результат — поширення зони нестабільності та десятки загиблих цивільних і військовослужбовців. Натомість коридорами МЗС України ширяться дискусії, а чи не вплине розрив дипвідносин з Росією чи запровадження проти неї санкцій на поставки туди української продукції… Хочеться запропонувати керівництву МЗС України у повному складі провести виїзне засідання колегії міністерства в Слов’янську. Можливо тоді українські дипломати нарешті зрозуміють ціну своїй бездіяльності та співробітництва з Російською Федерацією.

Варто також нагадати, що відсутність концептуальних рішень на державному рівні щодо статусу наших відносин з Російською Федерацією, окрім людських жертв, унеможливлює або ускладнює звернення до різного роду міжнародних судових та арбітражних інституцій щодо компенсації збитків українській державі, її юридичним та фізичним особам з огляду на дії Російської Федерації (арбітражні органи обов’язково запропонують розглянути це питання в контексті українсько-російських міждержавних відносин…). Більше того, неспроможність МЗС дати відповідь на це ключове питання серйозно ускладнює і отримання нашою державою міжнародної допомоги. Наші партнери дещо дезорієнтовані: Україна воює з Росією чи «зміцнює відносини»? Або чому, наприклад, Німеччина повинна нести збитки від економічних санкцій проти Росії, якщо сама Україна відмовляється це робити, та ще й очікує при цьому фінансової допомоги?

Багато запитань викликають і інші гучні зовнішньополітичні кроки української «постмайданної» дипломатії. Від цілком принизливого і беззмістовного візиту в.о.президента в Білорусь (де його навіть не допустили у столицю, що впродовж тривалого часу було «фішкою» саме української дипломатії по відношенню до авторитарного сусіда) до незбагненної поведінки української делегації під час чотиристоронньої зустрічі міністрів закордонних справ України, РФ, ЄС та США в Женеві, в результаті якої питання анексії Криму навіть не було зафіксоване як тема обговорення.

Зустріч в.о. Президента України О.Турчинова з Президентом Білорусі О.Лукашенко

Чотиристороння зустріч міністрів закордонних справ України, РФ, ЄС та США в Женеві

Традиційно благодушний український читач вже напевно подумав: можливо статус виконуючого обов’язки міністра є перешкодою розгорнути на повну силу аналітичну роботу, активно радити уряду та парламенту наступні кроки на міжнародній арені? Але ж цей статус абсолютно не заважає в.о. міністра робити те, чим, по ідеї, він не може і не повинен був би займатися.

Наприклад, викликає масу запитань кампанія по відкликанню з-за кордону українських послів. По-перше, керівників дипустанов повертають в Україну, а замінити їх щонайменше до середини-кінця літа буде неможливо. В.о.президента не може призначати послів. В той же час, формально, відсутність в столиці іноземної держави (без різниці — в Москві чи в Лондоні або в іншому місті) українського посла — є пониженням рівня дипломатичних відносин тобто, по суті, демаршем. Пересічний обиватель може не придавати цьому значення. Але дипломати — повинні. Тим більше в період, коли Україні необхідно розширювати свою інформаційну та іншу присутність в переважній більшості країн світу.

Та і чому, на підставі яких звинувачень терміново відкликаються посли? Давайте скажемо чесно: жоден український дипломат за кордоном, і тим більше посол, не відважився на своєчасну відверту публічну оцінку подій на Майдані. Усі вони в однаковому становищі. То ж чому одних шельмують і поспішно повертають, а інші продовжують працювати? Які критерії застосовуються і ким (пригадуєте, ми вже задавали це питання на початку цієї статті) при прийнятті рішень? «Есть мнение»?

Фактично в МЗС України розпочалась люстрація. Але ніякого закону про люстрацію в Україні не існує. Та найгірше, що люстрацію в МЗС України здійснюють ті, хто повинні були б піддані їй в першу чергу. Переглянувши веб-сайт МЗС України, неважко пересвідчитися — ще в лютому цього року заступник міністра-керівник апарату МЗС проводив «виховні» бесіди з іноземними послами в Києві, фактично дезінформуючи міжнародну спільноту про ситуацію в країні, прикриваючи вбивства, тортури, викрадення громадян з боку влади і її кримінальних прихильників. При тому, він не лише єдиний з когорти кожарівських інтеграторів зберіг свою посаду, але і вирішує долі тих, хто має усі підстави пред’являти йому моральний рахунок. Не змінилися в МЗС України ні керівництво департаменту персоналу, ні юридичних служб, які вірно служили усім міністрам доби Януковича, «красиво» оформлюючи їх забаганки, а тепер — очевидно, за чиїмось задумом - мають в той же спосіб «прислужитися революції».

У цьому світлі вже не викликає подиву і проведена в МЗС України структурна реформа. Загалом, складається враження, що внутрішні зміни керівництво МЗС України здійснює не стільки з огляду на потреби відомства чи зовнішньої політики, а в рамках якогось крупного політичного «договорняка», метою якого є перекроювання владних повноважень — або на випадок, коли потрібний претендент не переможе на президентських виборах, або для посилення повноважень прем’єр-міністра за рахунок президентських в обхід конституційного процесу. Проведення структурних змін і реформ тимчасовим керівником загалом викликає сумнів, як з політичної, так і юридичної точок зору (до речі, дехто з діючих співробітників МЗС України вже оформив відповідні правові сумніви у вигляді судового позову до МЗС України). Але вже не подив, а «глибоку стурбованість» викликає той факт, що в період війни здійснюються спроби обмежити повноваження глави держави у сфері управління зовнішньою політикою.

Ліквідація в зовнішньополітичному відомстві структурного підрозділу, відповідального за економічне співробітництво — це не лише послаблення відповідної роботи МЗС України (як би там не було, в підпорядкуванні МЗС залишається єдиний діючий на сьогодні інструмент впливу на зовнішню торгівлю — економічні відділи в складі дипустанов). Це чітко сплановані дії у перекроюванні управління зовнішньоекономічною діяльністю, поступова передача відповідних функцій до міністерства економіки. Не поділяючи цей підхід, фонд «Майдан закордонних справ» поцікавився думкою основних бізнес-асоціацій і з цією метою провів круглий стіл «Торговельно-економічний вимір зовнішньої політики України». Як виявилось, експерти, серед яких колишні та діючі держслужбовці, дипломати, представники бізнесу і ділових об’єднань майже одностайні у думці про те, що в умовах війни, втрати традиційних ринків через політичні ризики та появи нових можливостей через поглиблення співпраці з Європейським союзом менеджмент зовнішньоторговельної діяльності має бути інтегрованою частиною зовнішньої політики. При цьому переважна більшість учасників круглого столу висловилась за те, що відповідні функції контролю та керівництва повинні бути зосереджені в руках Президента…

Щойно проведена структурна реформа МЗС України має ще й інші, менш небезпечні в державному масштабі, але двозначні з точки зору підвищення ефективності МЗС, елементи. Наприклад, важко пояснити, чому підрозділ, який обслуговує потреби міністра, має статус департаменту, а той, що має виробляти зовнішню політику, аналізувати міжнародне становище України, бути своєрідною політичною розвідкою держави, понижено у статусі до управління? Те саме відбулось з департаментом, який забезпечує увесь комплекс юридичних заходів з підготовки міжнародних договорів України.

Насправді цей секрет закопаний неглибоко. Складається враження, що структурна реформа була потрібна «молодій команді» лише для того, щоб потішити амбіції, продемонструвати владу та позбутися кількох керівників структурних підрозділів. Тому нас не повинні дивувати публічні заяви співробітників МЗС України про те, що шляхом адміністративної реформи заступник міністра — керівник апарату МЗС зводить з ними особисті рахунки, намагаючись відвернути увагу від власної не надто благородної поведінки та не надто патріотичної позиції.

Недовіра співробітників МЗС до керівництва міністерства, на жаль, стала публічним фактом. Нічим іншим не можна пояснити безпрецедентне колективне звернення дипломатів до політиків і органів держвлади України з проханням зберегти одну з останніх пільг — можливість розмитнення приватних автомобілів за нульовою ставкою. Не заглиблюючись у суть самого питання, можна лише відзначити, що створення належних соціально-побутових умов праці та забезпечення працівників адміністрація МЗС з полегшенням переклала на співробітників міністерства.

Якщо додамо сюди ще кілька судових справ з приводу звільнень, скорочень та інших подібних наслідків структурної реформи, то можна стверджувати, що в новітній історії української дипломатії ще не створювалось за перші 100 днів такої кількості невиправданих і непотрібних проблем.

Як наслідок, з МЗС України почався відплив кадрів. Звичайно, йдуть в першу чергу не найгірші, бо мають більше впевненості в тому, що знайдуть відповідну роботу. Додамо сюди скорочення чисельності працюючих, що відбувається внаслідок рішень уряду, продовження волюнтаристської кадрової політики і отримаємо достатньо гнітючу картину перспектив вітчизняної дипломатії.

Прийнято говорити, що здобутком нової адміністрації МЗС України є відчутне пожвавлення інформаційної роботи. Дійсно, в останні місяці заяви МЗС, робота прес-служби, департаменту інформації отримують все більше схвальних відгуків наших співгромадян, які стомились від ганьби міжнародного приниження України. В інформаційних структурах МЗС України справді підібрався хороший колектив патріотів та ентузіастів, які відчувають гордість за свою роботу і країну. Але чому ж тоді міністр та заступник міністра, відповідальний за інформаційний напрямок, все частіше з’являються на прес-конференціях не в прес-центрі свого міністерства, а на різних громадських майданчиках? Невже і тут вони не розуміють, що своїми діями демотивують молодших за посадами колег та фактично руйнують те, що повинні були б наполегливо плекати?

Необхідно якнайшвидше відновити керованість та концептуальність зовнішньополітичної діяльності (в тому числі її безпекової та торговельної складових) зі сторони обраного Президента України. Розуміючи при цьому, що авгієві стайні МЗС України доведеться чистити довго та наполегливо, застосовуючи як інструменти люстрації та боротьби з корупцією, так і «пряники» у вигляді оновлення повністю деградованої матеріально-технічної та морально збанкрутілої кадрової бази української дипломатії.